Заочеревинний фіброз, ретроперитонеальний фіброз, хвороба ормонда
Заочеревинний фіброз (хвороба Ормонда) - хронічне неспецифічне запалення заочеревиннійклітковини, зокрема вздовж сечоводу з утворенням щільної фіброзної тканини. Вперше описав це захворювання в 1905 р Альбарран. У 1948 р Ормонд вперше застосував термін ретроперитонеальний фіброз і докладно описав захворювання. Особливо часто заочеревинний фіброз виникає в місці перехрестя сечоводу з клубовими судинами.
Причини захворювання ще до кінця не з`ясовані.
Існують дві гіпотези про причини розвитку захворювання: запальна (хронічне запалення) і імунологічна (справжній колагеноз). Виникає захворювання в різних пікових групах, частіше - у осіб середнього віку.
При заочеревинному фіброзі змінена клітковина заочеревинного простору стискає і змішує сечовід. Тому починається стиск нижньої порожнистої вени, аорти і її основних артерій, лімфатичних судин. Все це обумовлює поступовий розвиток гідронефрозу, нефрогенної гіпертензії, пієлонефриту.
Симптоматика і діагностика пієлонефриту
При заочеревинному фіброзі симптоми слабо виражені: тупий біль в попереку, в животі, загальна слабкість. При розвитку гідронефрозу біль в попереку виражений більше. При двосторонньому патологічному процесі, який спостерігається частіше, поступово наростають ознаки хронічної ниркової недостатності. У частини пацієнтів розвивається артеріальна гіпертензія. При залученні в процес сакрального сплетення з`являється біль в яєчках, мошонці. Симптоми венозної гіпертензії (набряк нижніх кінцівок, портальна гіпертензія, тромбоз нижньої порожнистої вени) виникають рідко.
Діагноз грунтується головним чином на рентгенологічних даних при оглядової і екскреторної урографії: розширення верхніх двох третин сечоводів до рівня їх перехрестя з клубових судинами, зміщення сечоводів, нечіткість або відсутність контура поперекового м`яза. При ретроградної і антеградной уретеропієлографії виявляється уретерогідронефроз.
За допомогою ізотопних методів дослідження визначають функціональний стан нирок. Інформативною є венокавографія, при якій виявляється звуження нижньої порожнистої вени і розвиток колатералей. За даними ультразвукового дослідження спостерігаються: уретерогідронефроз, зміни органів черевної порожнини.
Лікування забрюшинного фіброзу
При заочеревинному фіброзі лікування може бути консервативним або оперативним. Консервативна терапія полягає в застосуванні протизапальних і розсмоктується коштів. Особливо ефективні кортикостероїди. При порушеннях уродинаміки необхідно проводити протизапальну лікування після відновлення пасажу сечі.
При неефективності консервативного лікування і прогресуванні змін верхніх сечових шляхів вдаються до оперативного лікування: вивільнення з рубців, переміщення сечоводів в черевну порожнину або реконструктивна заміна. В окремих випадках можлива трансплантація нирки.
Заочеревинний фіброз - важке захворювання, яке призводить до розвитку і прогресування хронічної ниркової недостатності. Тому при підозрі на це захворювання необхідно докладний урологічне обстеження, а при виявленні його - постійний нагляд уролога.
