Поведінка, що відхиляється неповнолітніх як наслідок сімейного неблагополуччя

Поведінка, що відхиляється розуміється в юридичній практиці як вчинки або система вчинків, які не відповідають прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам. Нагадаємо, що в рамках типології відхиляється все його прояви поділяються на два основних типи: девіантні і делінквентні, а їх носії відповідно - на порушників громадського порядку і правопорушників. Підставою для даної типології служить ступінь соціального ризику та глибина наслідків відхилень у поведінці. При цьому перші (девіанти) демонструють антигромадську поведінку, яке не підлягає суворим правовим санкціям (наприклад, дрібне хуліганство) або таке, що завдає шкоди, перш за все, самому виконавцю (наприклад, суїцид). Дії друге (делинквентов) вступають в конфлікт з правовими нормами, є злочином і підлягають кримінальній відповідальності (крадіжки, вбивства і т.п.).

Як правило, відхиляється починається з залучення дітей і підлітків до першого типу, що не караних кримінально асоціальних дій і розглядається суспільством як легка форма правопорушення. І хоча такі дії не переслідуються кримінальним кодексом, вони повинні ставати об`єктом уваги правоохоронних органів, оскільки ситуативно сприяють дезорганізації суспільства. Відомо, що девіантна форма поведінки неповнолітніх в ситуації неуваги до неї відповідних інститутів суспільства закріплюється, стає стійкою і переростає в делінквенцію, тобто набуває свою крайню форму: злочинний характер.

Дослідники відхиляється відводять значне місце в своїх роботах аналізу мотивації дітей і підлітків при здійсненні ними тих чи інших правопорушень. Мотивація, за визначенням психологів, являє собою процес спонукання особистості до скоєння тих чи інших дій. Найбільш частими мотивами поведінки підлітків фахівці називають:

1) спроби самоутвержденія-
2) протест проти дійсності, несправедливості дорослих-
3) прагнення звернути на себе увагу дорослих-
4) корисливі цілі і т.д.

Для визначення особливостей поведінки, що відхиляється дітей та підлітків настільки ж важливим є з`ясування причин, штовхнули їх на порушення соціальних норм життя. Дослідники виділяють досить широкий спектр причин, що призводять дітей до девіації. В якості таких причин найчастіше виступають:

• дефекти сімейного виховання, що призводять до спотворення моральних якостей особистості-
• деформація ціннісних орієнтацій (невідповідність потреб можливостям) -
• негативний вплив найближчого окруженія-
• залежність підлітка від референтної групи-
• різні форми насильства по відношенню до дитини, в тому числі в родині-
• емоційна неразвітость-
• недостатня правова інформірованность-
• незнання соціальних норм-
• розлучення батьків-
• смерть близької людини-
• низька Дозвільна культура-
• особливості емоційно-вольової сфери (невміння протистояти негативним впливам, «тримати удар», безвілля) -
• психічне захворювання і т.д.

Більшість зазначених причин в тій чи іншій мірі пов`язані з факторами неблагополуччя сім`ї батьків.

У ряді випадків причина стає побудником конкретного виду відхилень у поведінці, тобто існує причинно-наслідковий зв`язок, яку можна передбачити з тією або іншою часткою ймовірності. Даний феномен представляє особливу важливість для фахівців-практиків, які здійснюють превентивну роботу з неповнолітніми «групи ризику». Наприклад, смерть близької людини або розлучення батьків можуть спровокувати суїцидальну поведінку дитини-фізичне насильство по відношенню до дитини породжує відповідну агресію і т.п. Разом з тим спостерігаються й парадоксальні залежності: дослідження психологів свідчать, що алкоголізація батьків визначає не стільки подальше алкогольне пристрасть підлітка, що було б логічно, скільки його підвищену схильність до наркотиків [1, с. 78].

Спробуємо простежити природу деяких поширених видів поводження, що відхиляється дітей та підлітків, обумовлених сімейним неблагополуччям.

Однією з найбільш гострих проблем сучасного російського суспільства, пов`язаної з витратами соціалізації дітей в неблагополучних сім`ях, є дитяча безпритульність (Бездомність) і бездоглядність (Відсутність батьківського контролю).

Експертні оцінки масштабів безпритульності і бездоглядності значно різняться: від 100-500 тисяч безпритульних і бездоглядних дітей в сумі (за оцінками Міністерства освіти) до 5 млн тільки безпритульних (за оцінками Комітету Ради Федерації з питань безпеки і оборони) [2, с. 24]. За даними МВС Росії, тільки в Москві знаходиться близько 28 тисяч безпритульних дітей, багато з яких прибули з інших регіонів Росії, країн СНД, Балтії та Далекого Зарубіжжя.

Найпершою ознакою прояви бездоглядності є систематичне невідвідування дітьми навчальних закладів. Проведений Міністерством освіти в 1999 році разовий обрахування неучащихся дітей і підлітків виявив наступну картину: понад 68 тисяч російських дітей на той період не вчилися, в тому числі 2,5 тисячі дітей не мали навіть початкової освіти, а більше 3 тисяч ніколи не ходили в школу [2, с. 20]. В результаті вжитих урядом заходів кількість дітей від 7 до 15 років, які не навчаються в освітніх установах, скоротилося до вересня 2002 року по 26220 [3, c. 77].

У 2004 році в Московській області в результаті моніторингового дослідження виявлено, що більш ніж в 65% сімей підлітків відсутній батьківський контроль. Безвідповідальна позиція батьків штовхає підлітків до нерозбірливим дружнім контактам і залученню через них до групового відхиляється. Так, наприклад, тільки 2000 року протиправні дії в складі груп здійснили 102 тисячі російських підлітків [4, с. 33].

Нерідко саме батьки провокують догляд дітей з дому і збільшують тим самим дитячу безпритульність: з усіх дітей, що надходять протягом року в приймач-розподільник м Москви, 84% складають діти, які пішли з дому [5, с. 130]. За оцінками фахівців, в Росії щорічно йдуть з дому близько 50 тисяч дітей [6, с. 31]. Їх відхід пов`язаний з різними формами насильства і жорстокого поводження з ними дорослих членів сім`ї.

Близько 2 мільйонів дітей до 14 років в Росії щорічно б`ються батьками, отримуючи каліцтва, від яких кожен десятий з них помирає [7, с. 242].

Англійські психологи проаналізували природу насильства над дітьми в сім`ї та дійшли висновку, що: 10% батьків, що б`ють своїх дітей, психічно нездорови- 10-15% мають схильність до кримінального поведенію- 75% як забезпечених, так і бідних сімей знущаються над дітьми, тому потрапляють у кризові ситуації [8, c. 21]. З огляду на, що загострилися в останні десятиліття труднощі функціонування російських сімей, можна припустити, що спостережуваний в Росії зростання сімейного насильства над дітьми пояснюється значною мірою цими обставинами.

Наочним підтвердженням зв`язку підліткової безпритульності з сімейним неблагополуччям служить статистика російських центрів тимчасової ізоляції неповнолітніх правопорушників: 42,1% доставлених туди в 2001 році виховувалися в неповній сім`ї [9, c. 62]. Обстеження, проведене демографом Є.Б. Бреєв, виявило, що лише 25% втекли з дому дітей живуть в повній сім`ї. Однак не менш важке становище спостерігається у дітей - «бігунків» з повторнобрачних сімей: з матір`ю і вітчимом проживають більше третини всіх померлих з дому. Причому, нерідко вітчим навмисно створює психологічну атмосферу «витіснення» дитини з сім`ї. Автор відзначає також в якості провокуючого до втечі фактора алкоголізм батьків, який зазвичай супроводжується голодуванням дитини, загостренням проблем шкільної успішності і т.п. З цієї причини залишають будинок 30% дітей 9-14 років, 50% 5-8 років і майже 100% дітей 15-17 років [10, c. 145].

В останні роки в країні приймаються певні заходи, спрямовані на посилення профілактики безпритульності. Тільки за 2001 рік адміністративному покаранню піддані 253 тис. Батьків, які злісно не виконують своїх батьківських обов`язків, а ще 2700 батьків притягнуто до кримінальної відповідальності. У Росії відкриті 1300 спеціалізованих установ для безпритульних і бездоглядних дітей [2, c. 28]. Однак, незважаючи на зусилля, що робляться з охорони дитинства, поки не спостерігається суттєвих позитивних змін ситуації з дитячою безпритульністю.

Масштаби антигромадських проявів, пов`язаних з бездоглядністю в сім`ї та безпритульністю, приймають в останнє десятиліття настільки масовий характер, що розглядаються вищими органами влади як один із чинників загрози національній безпеці Росії [2, с. 21].

Соціальні наслідки безпритульності і бездоглядності неповнолітніх проявляються в різних формах відхилень у поведінці, пропонованих до розгляду нижче. Так, явний вплив сімейного неблагополуччя простежується в залученні дітей та підлітків до занять проституцією.

Проведений Міністерством освіти всеросійське опитування з проблеми девіації підлітків виявив рівень поширеності цього явища: 6,1% юнаків і 5,3% дівчат займаються сексом за гроші.

Підлітки включаються в це заняття приблизно з 6-го класу, тобто з 13 років [11, c. 422]. Інше дослідження, проведене в Санкт-Петербурзі, встановило, що 80% дівчаток-повій у віці 12 років мотивують свою поведінку відсутністю грошей на їжу і життя [12, с.2-3]. При цьому близько 90% 13-15-річних дівчаток-повій потрапляють на панель під впливом дорослих родичів [10, с. 159].

Найчастіше саме сім`я є первинним суб`єктом залучення дітей до сексу. Драматизм становища посилюється тим, що сексуальне насильство відбувається в родині, яка по соціальним нормативам повинна виконувати роль фізичного і психологічного притулку для дитини. Згідно з даними органів внутрішніх справ Росії, сексуальному насильству найчастіше піддаються діти у віці від 8 до 12 років, причому близько 40% злочинців-гвалтівників є родичами жертв насильства [13, с. 32]. Втягнення неповнолітніх у заняття проституцією має тенденцію до зростання: якщо в 1999 році з таким формулюванням було відкрито 38 кримінальних справ, то у 2001 році - вже 46 [9, c. 117].

Особливе місце в ряду підліткових девіацій займає суїцид, який розглядається відомим психіатром А.Г. Амбрумовой як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитої мікросоціального конфлікту.

Смертність дітей у віці 1-14 років від неприродних причин (куди відносяться і суїциди) становила у 2001 році 33,3%, тобто привела до відходу з життя кожного третього дитини [14, с. 114]. У тому числі 13% дітей, які померли від неприродних причин, наклали на себе руки [15, с. 71]. Щорічно від самогубства гине близько 2800 дітей і підлітків у віці від 5 до 19 років, і це без урахування випадків незавершених спроб.



Суїцид як вид поведінки неповнолітніх являє собою класичний приклад спрямованого на себе, соціально неагресивного девіантної дії дітей і підлітків.

Виділяються наступні причини суїцидальної поведінки неповнолітніх:
• неблагополучна сім`я (конфліктна, яка культивує насильство, ворожість, відсторонення дітей, з економічними проблемами, неповна і т.п.) -
• соціальна ізоляція дитини (порушення взаєморозуміння з батьками, емоційний дефіцит, некомунікабельність, відсутність друзів і т.п.) -
• депресія (зниження інтересу до життя, відсутність або втрата любові, пригніченість, розлад сну, втрата апетиту і т.п.) -
• почуття провини-
• почуття страху, тревогі-
• споживання наркотиків, алкоголю (формується імпульсивність реакції) -
• сугестивність, тенденція до наслідування, поклоніння [16, с. 555].

Як видно, більшість причин так чи інакше пов`язана з сімейним неблагополуччям, що призводить до соціального самотності дитини, дефіциту любові, безвиході, почуттю власної непотрібності.

Дослідження мотивації суїцидальної поведінки підлітків, проведені П. Прудниковим, показують, що:
• 27% хотіли змусити покаятися людини, який погано з ним обошёлся-
• 36% хотіли дати зрозуміти людині, в якому вони отчаяніі-
• 22% хотіли показати, як люблять кого-то-
• 15% розцінювали свою спробу як заклик про допомогу [17, с. 50].

Аналіз мотивів дозволяє зробити висновок про переважання в суїцидальної поведінки підлітків демонстративного компонента, пов`язаного з наміром звернути на себе увагу батьків або вчителів.

За оцінками фахівців, лише 10% суїцидальних спроб пов`язані з усвідомленим бажанням підлітків позбавити себе життя. Решта 90% випадків зазіхань на власне життя - це крик про допомогу, бажання привернути увагу до своєї біди, викликати співчуття або спроба впливати на інших людей з певною метою [17, с. 50].

Близько половини підлітків, які здійснювали спроби самогубства, виросли в сім`ях, де один з батьків або помер, або покинув сім`ю. У таких сім`ях причиною суїциду стає тривала конфліктна ситуація, напруженість внутрішньосімейних стосунків [17, с.50]. Є також спостереження, з яких випливає можлива генетична схильність до суїцидальної поведінки: неповнолітні самогубці часто мають наклали на себе руки родичів або предків [16, с. 557].

Підводячи підсумок аналізу цього виду поведінки неповнолітніх, наведемо дані, що характеризують ступінь масовості завершених суїцидів: за 1995-1999 роки самогубством покінчили життя 14157 дітей та підлітків. При цьому точно встановлено, що 62% цих самогубств були викликані безпосередньо сімейним неблагополуччям [15, с. 71].

Безумовно велика роль сімейного неблагополуччя у формуванні групового злочинної поведінки підлітків. За оцінками, сьогодні в Росії діє понад 1000 молодіжних злочинних банд, в яких за один 2000 рік вчинили злочини 1200 неповнолітніх [18, с. 34- 4, с. 32]. Превалюючий груповий характер асоціальних дій неповнолітніх, що становить 64,2% всіх злочинів, властивий підліткам зі слабо вираженими вольовими ознаками, з низькою самооцінкою і відсутністю прагнення до лідерства [4, с. 32]. Формування таких особистісних якостей дитини пов`язано з деформаціями сімейного виховання, зокрема, із зростанням насильства в сім`ї, духовної збідненого і емоційної обмеженістю дорослих членів сімейної групи. Діти з такими психологічними характеристиками проявляють себе в середовищі однолітків швидше відомими, ніж провідними, і легко йдуть на групові правопорушення.

Однією з найбільш агресивних організованих молодіжних угруповань є рух скінхедів, або бритоголових. Прикриваючись гаслами неонацизму, расової переваги, члени банди насправді йдуть інстинкту руйнування, тероризуючи оточуючих, висуваючи національні або інші гасла (наприклад, проти сексуальних меншин). Неодмінними атрибутами скінхеда є голена голова, чорна шкіряна куртка, закочені джинси, черевики, підбиті сталлю, і наркотики. У російській реальності явище скінхедів мало вивчено, однак, виходячи з даних американських досліджень, можна припускати середній вік членів банди від 16 до 19 років, а найбільш ранній - від 13-14 років. Як правило, скінхеди відбуваються з розпалися, матеріально незабезпечених, маргінальних сімей, і багато хто з них в дитинстві піддавалися насильству [16, с. 32]. Агресія і ненависть, характерні для цих підлітків, проявляються як компенсаторна реакція на перенесені в дитинстві приниження, відсутність любові і відстороненість батьків.

Ще одна девіантна угруповання молоді, що включає неповнолітніх, на відміну від демонстративності скінхедів носить закритий, таємний характер: це рух сатаністів. Ідеологія сатаністів - поклоніння дияволу за допомогою виконання ряду ритуальних дій, пов`язаних з фізичним або сексуальним насильством, які за силою впливу можуть призвести до серйозних психічних розладів особистості. Сатаністи відрізняються вираженою орієнтацією на групову поведінку, наслідують один одному і справляють домінуючий вплив один на одного. Підлітки, долучаючись до культу сатанізму, як би виправдовують його ідеологією свої сексуальні і антисоціальні спонукання, викликані сімейним неблагополуччям. Батьки в таких сім`ях схильні до насильства, зловживають алкоголем, відкидають або надмірно критикують дитини. Їх діти шукають в русі сатанізму можливість відчути владу над іншими, компенсувати за допомогою асоціальних дій сформовані сім`єю низьку самооцінку, тривожність, соціальне самотність.



Однією з найболючіших проблем відхиляється підлітків в сучасному світі є підліткова наркоманія. Про масштаби цього асоціального явища в Росії можна судити за такою статистикою: за 1995-2001 рр. число дітей, хворих на алкоголізм зросла в 2 рази, токсикоманію - в 3,3 рази, наркоманією - в 17,5 рази [19, с. 7]. Середній вік прилучення до наркотиків - 15 років [14, с. 81].

Поширеність вживання наркотичних речовин серед підлітків в 4,3 рази вище, ніж в середньому по всьому населенню [20, с. 64]. Дитяча смертність від наркотиків в 2003 році збільшився в порівнянні з 1990 роком в 42 рази.

Дослідження мотивації залучення підлітків до наркотиків, проведені в школах Московської області в 2002 році, виявили наступні мотиви (зберігається вербальна особливість відповідей):

• вони допомагають відволіктися від особистих неприємностей - 50%
• це приємно, від них «нестями закоханий» - 40%
• всі друзі пробують, не хочеться бути «білою вороною» - 35%
• вживати наркотик - це «круто» - 23%
• на дискотеці треба робити те, що роблять всі - 13%

Зазначені мотиви як внутрішні спонукання особистості вимагають причинного пояснення: 50% підлітків використовують наркотик для відходу від особистих проблем, долати які вольовим зусиллям їх не навчили в сім`ї. Ще 40% школярів виховувалися в сім`ях, де бажання дитини зводилися в культ, тому життєвим принципом цих підлітків стає отримання задоволення. Наступні 35% школярів страждають синдромом наслідування, небажанням вступати в конфлікт з референтною групою однолітків. В їх особистісних характеристиках відсутні такі важливі компоненти соціальної зрілості, як незалежність, самодостатність, уміння відстоювати свою позицію, які формуються в сім`ї при правильному співвідношенні батьківської підтримки і контролю. Ще 23% підлітків розглядають споживання наркотиків як спосіб самоствердження, набуття високого статусу в групі однолітків. У цьому випадку має місце деформована система цінностей, що також слід розуміти як недогляд батьківського виховання. Нарешті, 13% підлітків вважають за краще поступитися друзям в ситуації пропозиції ними наркотику. Така ідеологія властива слабовільним дітям, з життєвою позицією відомого, а не лідера, з низькою самоідентифікацією, невпевненим у собі, що також є результат помилок сімейного виховання.

За оцінками фахівців, приблизно 70% підлітків, що вживають наркотики, проживають в неповних або неблагополучних сім`ях [6, c. 57]. Підвищена схильність до наркотиків в неповних сім`ях пояснюється дослідниками двома основними причинами. По-перше, наявність в неповній сім`ї одного з батьків вселяє дитині побоювання втратити єдиного близької людини і формує почуття страху і тривоги, які він намагається подолати за допомогою наркотиків [21, c. 32]. По-друге, неповні і, в цілому, неблагополучні сім`ї відрізняються терпимістю дорослих до споживачів наркотичних і психотропних засобів, що в свою чергу притуплює відчуття небезпеки у дітей і призводить до більш вираженої їх готовності спробувати ці препарати [22, c. 116].

Поширенню підліткової наркоманії в певній мірі сприяє також недосконалість законодавчої бази. Так, в Кодексі «Про адміністративні правопорушення» відповідальність за вживання неповнолітнім наркотичних засобів покладено на батьків (стаття 167). У той же час саме неблагополучна сім`я найчастіше є першопричиною залучення підлітків до наркотиків. В іншому випадку Закон «Про наркотичні засоби і психотропні речовини» визначає можливість первинного огляду неповнолітнього до 15 років для встановлення діагнозу наркоманія тільки за згодою батьків, які часто ухиляються від цієї процедури (стаття 54). Зазначені вище, як і інші упущення в законодавстві перешкоджають своєчасному наданню медичної допомоги підліткам-наркоманам і ускладнюють процедуру їх реабілітації та профілактики.

Прийнято вважати головним соціальним злом останніх років прилучення підлітків до наркотиків, відсуваючи на другий план проблему алкоголізму. Однак саме в зв`язку з недостатньою увагою суспільства до цього асоціальної явищу підлітковий алкоголізм закріплюється і набуває важку форму психічного захворювання - алкогольного психозу.

За даними дослідження, проведеного Міністерством освіти Росії в навчальних закладах, лише 11% підлітків не вживають ніяких алкогольних напоїв. У той же час 6% учнів споживають алкоголь щодня, кожен п`ятий випиває один раз в два-три дні. Змінюється природа підліткового алкоголізму, в рамках якої серйозною соціальною проблемою стає пивний алкоголізм: 76% всіх неповнолітніх споживають пиво [11, c. 417]. Знижується середній вік прилучення дітей до алкоголю з 15,5 років у 1991 році до 11 років у 2001 році.

Відомо, що алкоголь притуплює самоконтроль і сприяє афектних поведінкових проявів: тільки в 2001 році 31,1тисячі неповнолітніх були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів у стані алкогольного сп`яніння [23, c. 208-209].

Сім`я практично ніяк не протистоїть залученню дітей до спиртних напоїв, оскільки алкоголізм в даний час набув характеру «сімейної хвороби». У зв`язку з високою масовістю така форма поведінки населення користується певною терпимістю з боку суспільства. Діти в алкогольній родині репродукують батьківські пристрасті, тому профілактика підліткового алкоголізму може бути успішною тільки при залученні в лікувальний процес всієї родини.

Крайньою формою поведінки неповнолітніх є правопорушення злочинного характеру або делінквентні прояви. Статистика реєстрованих злочинів неповнолітніх, пропонована правоохоронними органами, дозволяє визначити характер скоєних підлітками делінквентна дій і ступінь поширеності кожного з них (див. таблицю).

Число засуджених у віці 14-17 років за видами злочинів (2001 г.)

Вид злочинів% Ранг
Вбивство 1,2 8
Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров`ю 2,1 7
Згвалтування 0,8 10
Кража61,7 1
Грабіж 10,4 2
Розбій 3,5 6
Вимагання 1,1 9
Угон транспортних засобів без розкрадання 4,1 4
Хуліганство 6,7 3
Незаконні дії зі зброєю, боєприпасами,
вибуховими пристроями 0,6 11
Злочини, пов`язані з наркотиками,
психотропними речовинами 3,7 5
____________________

джерело: Права дітей в РФ: Законодавство і практика. Аналітичний вісник СФ ФС РФ. 2003. № 3 (196). С. 125.



Як видно з таблиці, найбільш поширеними видами делінквентної поведінки підлітків є злочини проти власності: крадіжки, грабежі, розбої та вимагання складають більше 76% всіх злочинів. Разом з тим слід мати на увазі, що зазначена статистика розглядає злочинні дії підлітків, які вже досягли віку кримінальної відповідальності (14 років), і не враховує 100 тисяч дітей, які не досягли вказаного віку, але які роблять щорічно кримінальні злочини. Загальна кількість неповнолітніх порушників, визнаних винними у кримінальних злочинах, становить понад 300 тисяч на рік [14, с. 81].

Про наростаючою динамікою дитячої та підліткової злочинності в країні свідчать наступні показники: за один тільки 2000рік число вбивств, скоєних неповнолітніми, збільшилася на 20,3%, навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров`ю - на 27,3%, зґвалтувань - на 6,3%, розбоїв - на 6,4% [4, с. 31]. Рівень рецидивної злочинності в підлітковому середовищі становить 76,8%, що свідчить про зберігається високому сімейному неблагополуччя [24, c. 27].

На обліку в підрозділах щодо попередження правопорушень неповнолітніх в 2001 році, диференційовано за віком, складалося:
• до 13 років - 21,9%
• 14-15 років - 34,2%
• 16-17 років - 43,9%

При цьому зростає в динаміці років питома вага поміщених в центри тимчасової ізоляції неповнолітніх, що мають тільки одного з батьків: від 36,7% у 1997 році до 42,1 в 2001-му, що свідчить про низьку дієздатності неповної сім`ї у виконанні социализирующей функції [14 , с. 123- 9, с. 111]. У ряді незалежних досліджень виявлено також прямий зв`язок між правопорушеннями дітей і криміналізацією в сім`ї: хтось із родичів був засуджений чи знаходиться у в`язниці [25, с. 14]. За даними МВС Росії, 37% дітей з поведінкою, що відхиляється живуть сьогодні в сім`ях, де є раніше судимі [13, с. 31].

Проведений аналіз поведінки неповнолітніх, заснований на даних державної статистики та незалежних соціологічних досліджень, переконливо свідчить про переважне і вирішальний вплив сім`ї на формування підліткової девіації. Напрошується висновок: профілактику відхилень у поведінці дітей та підлітків слід починати з нейтралізації сімейного неблагополуччя.

Необхідно забезпечити адресність і оперативність соціальної підтримки сім`ї у важкій життєвій ситуації. З іншого боку, слід здійснювати більш жорсткий контроль суспільства за сім`ями, злісно не виконують своїх батьківських функцій.

Поряд із заходами державного рівня необхідні більш енергійні заходи місцевого масштабу в рамках окремих регіонів, населених пунктів, конкретних шкіл. І тут активність кожного соціального педагога стає визначальною в роботі з неблагополучними сім`ями. Скоординовані дії соціального педагога та психолога сприятимуть підвищенню виховного потенціалу сімей російських школярів і, як наслідок, приведуть до скорочення підліткової девіації.

Посилання на джерела:
1. Артюхова І. Цінності - цілі підростаючого покоління // Директор школи. 2001. № 10.
2. Дитяча безпритульність і бездоглядність: проблеми, шляхи вирішення // Аналітичний вісник СФ ФС РФ. 2002. № 20.
3. Офіційні документи в освіті. 2003. № 22.
4. Офіційні документи в освіті. 2001. № 29.
5. Реферативний журнал ІНІСН. Серія «Соціологія». 1999. № 3.
6. Сім`я, діти: факти і проблеми // Аналітичний вісник СФ ФС РФ. 1999. № 11 (99).
7. Концепція вдосконалення державної системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх в сучасних умовах // Сім`я в Росії. 1998. № 3-4.
8. The causes and prevention of child abuse. Strasbourg, 1979.
9. Про становище дітей в РФ. Державний доповідь. М. 2002.
10. Бреєв Є.Б. Діти в сучасному суспільстві. М., 1999..
11. Освіта і наука в процесі реформ. Соціологічний аналіз. М., 2003.
12. Трудовий світ. Видання МОП. 2001. № 4 (37).
13. Смирнов С.В. Сімейне неблагополуччя в аспекті діяльності органів внутрішніх справ // Сім`я в процесі розвитку. М. 1999.
14. Права дітей в РФ: Законодавство і практика // Аналітичний вісник СФ ФС РФ. 2003. № 3 (96).
15. Вісник освіти. 2000. № 4.
16. Райс Ф. Психологія підліткового і юнацького віку. СПб., 2000..
17. Прудников П. Вічна проблема людства // Забезпечення безпеки життя. 2002. № 12.
18. Російська молодь. Реалії та прогнози // Аналітичний вісник СФ ФС РФ. 1999. № 6 (94).
19. Андрюшина Є.В. Сім`я і здоров`я підлітка // Народонаселення. 1998. № 2.
20. Питання статистики. 2002. № 12.
21. Дементьєва І.Ф. Розлучення і діти. М., 2000..
22. Корнілова Т.В., Смирнов С.Д., Григоренко Е.Л. Фактори соціального та психологічного неблагополуччя підлітків у показниках методик cтандартізірованного інтерв`ю і листів спостереження // Питання психології. 2001. № 1.
23. Статистичний бюлетень Держкомстату РФ. 2002. № 5.
24. Офіційні документи в освіті. 2003. № 26.
25. Пирожков В.Ф. Закони злочинного світу молоді. Кримінальна субкультура. Твер, 1994..

(Дементьєва І. Поведінка, що відхиляється неповнолітніх як наслідок сімейного неблагополуччя // Соціальна педагогіка. - 2005. - №1. - С. 23-30)